Порожнє
гайдається крісло-гойдалка
помалу зупиняється у тиші

скільки годин у тижні?
Італо-французький ранок
пахне червоними трояндами
воркоче сірими та білими голубами
"вір, а потім зрозумієш" або
"займи та випий" -
дивлячись кому

Починається пізнього ранку
ціле літо півроку

(Закреслюю не ті слова)

Отираючи фланеллю з гітари пил
не думаю ні про що

Перелічую струни
згори донизу

Пахне здобою полудень
Горобці
гомозяться під кленом
шукаючи на поживу

Розлітаються
наполохані шматочком булки
Ховаються в кроні
але найсміливіші
скоро вертаються

потім -
по одному - інші

хмара притьмарює напівкиїв

Вишнева гілка з вишнями

Про що
не встигнути подумати,
поки
рвеш вишні?

Примариться
в заплющених очах
вишнева гілка
ще з вишнями -

про це вже певно
не встигнеш подумати
поки
рватимеш вишні.

Вкотре здається:
Загублене ще не все
Океан-прямокутник
Перепливаю на човні "Ра"
І не думаючи про плагіат

сплю і слухаю листопад

Негостинна весна
стане рідною через півроку
ще ріднішою через рік
потроху
призабудеш підробиці
крім
двох-однієї

це про неї
і не тіки про неї
у кватирки
прочинені цілодобово
лунатиме

далекий гуркіт
(невідомо що там гуркоче)

близьке лопотіння
випраної білизни

Із тиші тут
хоч коники ліпи
а хоч грифони

По вісім куль на ряд
висять плафони
трьома рядами
матово-бліді

Блищить підлога
і напоготові
стоять крилаті
та козлоголові
леви.

     ...після літа

тунель і дзеркало в кінці:
у плямах та у смужках світла
я з мухобійкою в руці

Собака собака
брязчить обірваним ланцюгом
власній тіні своїй навздогін
зникає назавжди
принаймні для мене
зникає
у чорній суцільній
незайманій ліхтарем
темряві чорній суцільній
собака собака

Стою на березі баюри
Дивлюсь як мерехтить
Трапляючи в різку блакить
Прожектора
Невпинно
Мокрий сніг

(вірші-мов латки
до латок душі
Невпинно
мокрий сніг вірші)

Мотори
гирчать в далечині
мовчить блакить
прожектора

світлішають простори
змерзають ноги
сніг собі летить.

Вже напевно добридень
Крізь пляшкове зелене скло
Лютий-місяць минаючи
йде навпростець у непам'ять
Обійшлося без ранку

Крізь подвійну фрамугу не чутно сліпого дощу
Сам осліпнеш дивись не дивись
То ж дивись досхочу
Поки сам не осліп

Раптом скинеться келія сну
На ясну анфіладу
Й по кожному йтиме вікну
Нескінчений рясний серіал.

Жовтими віями віє ліхтар,соловіє,
Ронить на груди голову довга вия,

З чорного неба
Янгол униз летить,
Спати вік ліхтаря того боронить,

Хмари повзуть зі сходу, за шаром шар,
Кроплять липневими краплями той ліхтар

Сторінки віконниць
Мабуть так
Перегорнуто
І вже не хата
А для себе ж домовина
Хміль
Зеленіє трохи винувато
Адже домовий
Іще живий

І нічого сказати крім віршів
оцих тому
що нікому сказати
хоча у роті гіркне присмак м'яти
і тьмяне блиск
начищених зубів

*   *   *

З поштової скриньки
сиплються до моїх
ніг пелюстки
яблуневого цвіту

Це дітлахи
тільки вони ж-бо вміють
так жартувати

А від кого ж це лист?

Повернути до головної сторiнки

Друже! Залиш відгук до віршів. Це переконає автора в тому, що це кому-небудь ще треба. Це допоможе нам подолати стіну тиші, що склалася навколо віршів у сьогоденному суспільстві.