ѕорожнЇ
гайдаЇтьс¤ кр≥сло-гойдалка
помалу зупин¤Їтьс¤ у тиш≥

ск≥льки годин у тижн≥?
≤тало-французький ранок
пахне червоними тро¤ндами
воркоче с≥рими та б≥лими голубами
"в≥р, а пот≥м зрозум≥Їш" або
"займи та випий" -
дивл¤чись кому

ѕочинаЇтьс¤ п≥знього ранку
ц≥ле л≥то п≥вроку

(«акреслюю не т≥ слова)

ќтираючи фланеллю з г≥тари пил
не думаю н≥ про що

ѕерел≥чую струни
згори донизу

ѕахне здобою полудень
√оробц≥
гомоз¤тьс¤ п≥д кленом
шукаючи на поживу

–озл≥таютьс¤
наполохан≥ шматочком булки
’оваютьс¤ в крон≥
але найсм≥лив≥ш≥
скоро вертаютьс¤

пот≥м -
по одному - ≥нш≥

хмара притьмарюЇ нап≥вкињв

¬ишнева г≥лка з вишн¤ми

ѕро що
не встигнути подумати,
поки
рвеш вишн≥?

ѕримаритьс¤
в заплющених очах
вишнева г≥лка
ще з вишн¤ми -

про це вже певно
не встигнеш подумати
поки
рватимеш вишн≥.

¬котре здаЇтьс¤:
«агублене ще не все
ќкеан-пр¤мокутник
ѕерепливаю на човн≥ "–а"
≤ не думаючи про плаг≥ат

сплю ≥ слухаю листопад

Ќегостинна весна
стане р≥дною через п≥вроку
ще р≥дн≥шою через р≥к
потроху
призабудеш п≥дробиц≥
кр≥м
двох-одн≥Їњ

це про нењ
≥ не т≥ки про нењ
у кватирки
прочинен≥ ц≥лодобово
лунатиме

далекий гурк≥т
(нев≥домо що там гуркоче)

близьке лопот≥нн¤
випраноњ б≥лизни

≤з тиш≥ тут
хоч коники л≥пи
а хоч грифони

ѕо в≥с≥м куль на р¤д
вис¤ть плафони
трьома р¤дами
матово-бл≥д≥

Ѕлищить п≥длога
≥ напоготов≥
сто¤ть крилат≥
та козлоголов≥
леви.

     ...п≥сл¤ л≥та

тунель ≥ дзеркало в к≥нц≥:
у пл¤мах та у смужках св≥тла
¤ з мухоб≥йкою в руц≥

—обака собака
бр¤зчить об≥рваним ланцюгом
власн≥й т≥н≥ своњй навздог≥н
зникаЇ назавжди
принаймн≥ дл¤ мене
зникаЇ
у чорн≥й суц≥льн≥й
незайман≥й л≥хтарем
темр¤в≥ чорн≥й суц≥льн≥й
собака собака

—тою на берез≥ баюри
ƒивлюсь ¤к мерехтить
“рапл¤ючи в р≥зку блакить
ѕрожектора
Ќевпинно
ћокрий сн≥г

(в≥рш≥-мов латки
до латок душ≥
Ќевпинно
мокрий сн≥г в≥рш≥)

ћотори
гирчать в далечин≥
мовчить блакить
прожектора

св≥тл≥шають простори
змерзають ноги
сн≥г соб≥ летить.

¬же напевно добридень
 р≥зь пл¤шкове зелене скло
Ћютий-м≥с¤ць минаючи
йде навпростець у непам'¤ть
ќб≥йшлос¤ без ранку

 р≥зь подв≥йну фрамугу не чутно сл≥пого дощу
—ам осл≥пнеш дивись не дивись
“о ж дивись досхочу
ѕоки сам не осл≥п

–аптом скинетьс¤ кел≥¤ сну
Ќа ¤сну анф≥ладу
… по кожному йтиме в≥кну
Ќеск≥нчений р¤сний сер≥ал.

∆овтими в≥¤ми в≥Ї л≥хтар,солов≥Ї,
–онить на груди голову довга ви¤,

« чорного неба
янгол униз летить,
—пати в≥к л≥хтар¤ того боронить,

’мари повзуть з≥ сходу, за шаром шар,
 ропл¤ть липневими крапл¤ми той л≥хтар

—тор≥нки в≥конниць
ћабуть так
ѕерегорнуто
≤ вже не хата
ј дл¤ себе ж домовина
’м≥ль
«елен≥Ї трохи винувато
јдже домовий
≤ще живий

≤ н≥чого сказати кр≥м в≥рш≥в
оцих тому
що н≥кому сказати
хоча у рот≥ г≥ркне присмак м'¤ти
≥ тьм¤не блиск
начищених зуб≥в

*   *   *

« поштовоњ скриньки
сиплютьс¤ до моњх
н≥г пелюстки
¤блуневого цв≥ту

÷е д≥тлахи
т≥льки вони ж-бо вм≥ють
так жартувати

ј в≥д кого ж це лист?

ѕовернути до головноњ сторiнки

ƒруже! «алиш в≥дгук до в≥рш≥в. ÷е переконаЇ автора в тому, що це кому-небудь ще треба. ÷е допоможе нам подолати ст≥ну тиш≥, що склалас¤ навколо в≥рш≥в у сьогоденному сусп≥льств≥.